Білокопитова Майя

Харківський педагогічний фаховий коледж при ХГПА, 21-СР група

Учитель, який надихнув на написання есе: Гейдел Алла Михайлівна

"Війна. Моя історія"

Це буде коротка, але дуже важка для мене історія.

22 лютого 2022 року. Ранок. Такий сонячний, радісний, яскравий ранок. Ми з подругою вирішили пройтися вулицями зимового Харкова. Цей день був настільки чудовий, затишний…він назавжди залишиться в моїй пам’яті, оскільки тоді ми навіть уявити собі не могли, що буде усього через день.

Шоста година ранку, 24 лютого. Я прокинулась, як і раніше, подивилась у вікно, з якого яскраво падали на підвіконня сонячні промені. В той день я чекала на зустріч з дуже дорогою для мене людиною, яку не бачила 2 місяці. В одну мить до мене в кімнату входить мати і говорить мені ті самі слова, від яких я й досі відчуваю нестерпну біль і повний шок : « Почалася війна».

Описати весь той жах, який коївся зі мною всі ті перші дні війни словами неможливо. Одне сказати можу – не страх опанував тоді мене, а сила волі, готовність витримати все, аби залишитись живою, знову побачити ті очі, які так далеко мерехтіли в моїх безсонних ночах.

Холодні дні, сльози на очах, спалахи яскравого полум’я від вибухів, які відбивалися у віконне скло, ракети, постійні новини, навколо смерть і плач. І знов тяжке очікування. Здавалося, що кожен день – це ціла вічність.

Я трималася. День за днем летіли, кожен з яких був все гірше і гірше. Тоді я стала жити очікуванням, одним і тільки ним. Це як залежність, тільки воно може врятувати від страшної реальності і терзаючих думок : що ж мене чекає далі?

І ось, дев’ятого квітня 2022 року, здавалося, моє очікування закінчилося – я так і не дочекалась тієї зустрічі. Усе ж таки війна не обійшла мене стороною. Але здавалося те марно – я до сих пір її чекаю і буду чекати все життя.

Тепер я можу сказати одне – незважаючи на те, що я пережила, війна зробила мене іншою людиною. Сильною, мужньою, сміливою, для якої немає перешкод. Навчила мене жити тут і зараз, навчила терпінню, витриманості.