меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
До всіх історій
Аліна Кравченко

«День, коли я різко подорослішала»

переглядів: 136

Кравченко Аліна, Золотаревська філія, Заклад загальної середньої освіти, с. Золотарівка, Луганська область

У конкурсі есе "Один день" її робота зайняла  2 місце.

Аліна в 2014 році
Аліна в 2021 році

Бойові дії докотилися до нашого села, Золотарівки, що на Луганщині, 11 липня 2014 року. На той час я тільки-но закінчила перший клас і раділа канікулам.

Гуркіт далеких вибухів ми, звісно, чули задовго до того, як війна підійшла до села впритул, але я на те не звертала особливої уваги, бо багато чого ще просто не розуміла, до того ж, ми всі тоді ще не знали, яке обличчя у війни…

Минуло вже 7 років, але пам’ятається все так, неначе було вчора. Те, що відчувала тоді, можна, мабуть, назвати тваринним страхом.
Тіло і свідомість починають жити своїм життям: ноги підгинаються самі по собі, хочеться впасти долі, втиснутися у підлогу, змаліти до цяточки, до малесеньких розмірів, заплющити очі, перестати чути і бачити, не відчувати, не мати зв’язку з оточуючим, зникнути, НЕ БУТИ.

Але найстрашнішим виявилося навіть не це. Батьки вирішили вивезти мене до родичів, подалі від зони бойових дій. Почалися похапливі збори.  Я бачила  судомно стиснені мамині губи, її різкі та безладні рухи, тривожні очі тата, сльози на очах бабусі…  Саме тоді, а не під час обстрілу, я розплакала-ся, та так, що аж захлиналася від реву.

Я усвідомила, що мої батьки теж бояться,  а це вже було занадто для семирічної  дівчинки. Батьки – найсиль-ніші, наймудріші, наймогутніші люди у світі, а коли  бачиш, що вони теж піддалися страху, що в їхніх очах – безпорадність і відчай – твій світ руйнується, тебе охоплює непереборна паніка, справжній жах. Зі мною сталося саме так.

Ви помічали, що люди  зараз, вітаючи один одного, у першу чергу бажають не здоров’я, як раніше, а миру?  І не завченою  сталою фразою,  а цілком усвідомлено і щиро.

Те, що до подій 2014 року було незмінним і сприймалося як даність, стало бажаним і жаданим. Як повітря, котрого  не помічаєш, але без якого не проживеш і кількох хвилин. Люди усвідомили цінність миру і в той же час його крихкість, вразливість до ворожих зазіхань, можливість його втрати.   

День 11 липня 2014 року закарбувався у моїй пам’яті, мабуть, на все життя. В той день я різко подорослішала, змінивши своє ставлення до оточуючих  мене близьких людей. Я не перебільшую і не лукавлю, коли пишу це.

З часу того нелегкого для всіх нас випробування  бережу дорогих мені людей, розуміючи, що і дорослі можуть бути слабкими, безпомічними, потребувати підтримки та допомоги.

Війна руйнує світ, нівечить людські життя, робить нещасними дітей і дорослих. Тому, цілком природно, що одне з моїх найпалкіших бажань – відновлення миру у нашій Батьківщині і у серцях тих, хто в ній живе.

Нехай діти ніколи не відчувають страх за себе і своїх батьків, нехай дорослі  в їхніх очах завжди будуть такими, якими і мають бути – найсильнішими, наймудрішими, наймогутнішими.

Золотарівка 2014 2021 Текст Історії мирних діти 2014 обстріли безпека та життєзабезпечення діти 2021 Обстріли Луганська Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
Facebook twitter
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій