Мені 70 років, живу сам. Жив на Донбасі. Почалась війна, у нашому місті впала ракета і зруйнувала будинок, я й поїхав звідти на Дніпропетровщину. Сів у машину і поїхав. Було нескладно, тому що з міста виїжджали тоді всі – на автобусах якийсь час, і на потягах також. Де порожній будинок знайшли, там і зупинились. Тут родичі є недалеко в селі, хоч чимось допоможуть. Фонд Ріната Ахметов допомагає, а більше ніхто.

Найтяжче – приїхати на чужу територію, і сидіти в ЦНАПі декілька днів у черзі в очікуванні. А нам кажуть, щоб ми нікуди не виїжджали - хіба що на 10 днів, не більше. Бо тоді нас позбавлять статусу переселенців. Це неприємно. У мене родичі є в Європі - я туди хотів поїхати, але мені не можна. А чому – не знаю. 

Я не зіткнувся з російськими варварами. Тільки по телевізору бачив, що вони коять, і це мене шокувало. 

Тут води не буває, світла теж, газ із перебоями. Попросили дров на зиму, бо раптом газу не буде, а нам сказали, що таким не займаються. Попросили ковдру в ЦНАПі, а нам сказали, що немає. 

Я думаю, що війна закінчиться, як Америка з Китаєм вирішать це питання. От тоді вона й закінчиться, наступного ж дня.