Ті рашисти зайшли танками і пішли по хатах своїми чоботами брудними, заглядали під ліжко. Словом, нічого хорошого не було. Я не виїжджала. Вибухи шокували. Дах аж підстрибував, вікна вилітали.

З гуманітарною катастрофою ми зіткнулися. У мене ще й діти проживають, із Херсону приїхали, бо там взагалі неможливо жити. Приємно вразило те, що люди дружними були, допомагали одне одному, ділилися. 

Я ночами не могла спати, і сусідка мене до себе забирала, бо бачила, що я так скоро вже помру.

Дуже вплинула війна на мою родину. Діти покинули місто, ніхто не працює. Роботи немає, ще й живемо в такому селі закинутому.

Я не знаю, коли війна закінчиться, але як подивлюся на це все!.. Була я в лікарні, і стільки там хлопців наших! Це просто жах. Весь час переживаю за своїх дітей та онуків.