Мені 58 років. Я мешкаю з чоловіком у Запоріжжі. Напередодні 24 лютого син говорив, що буде війна, але ми не вірили. А о третій годині ночі зателефонував з Києва брат і розповів про обстріли столиці. У Запоріжжі ще не було вибухів. 

Чоловік працює. А я вдома з його мамою. Вона інвалід. Ми забрали її з Марганцю, коли почалася війна. Родичі допомогли перевезти її. На ношах знесли в під’їзд, а в Запоріжжі так само занесли. 

Шокували вибухи, що сталися на вулиці Сталеварів і Миру. Стільки людей бігло до бомбосховища, скло сипалося, діти плакали! Я бачила, як чотирирічна дівчинка бігла напівбоса – в одному чобітку.

Ми отримуємо гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова. Щиро вдячні за неї. І сусіди допомагали: приносили консервацію, картоплю. 

Дуже вражає, що наш президент виступає по телебаченню й виходить до людей. Заспокоює і підбадьорює те, що він поруч із нами.   

Хочеться вірити, що війна скоро закінчиться. Ми впевнені, що Україна переможе. Шкода, що такою дорогою ціною.