Мені 49 років. Я проживала в Маріуполі. Переїхала туди з Луганська. Працювала в Маріупольському територіальному центрі комплектування. А чоловік – працівник Міжнародного дитячого фонду. 

Коли почалася війна, не стало води і світла. Були обстріли. Російські літаки скидали бомби. Було страшно і важко. 

Мене шокувало ставлення росіян до нас. Для них немає нічого святого. Нам зателефонувала з росії тітка чоловіка і сказала, що російські танки по добрих людях не стріляють. Такі слова мене також шокували.

Ми з чоловіком виїхали 15 березня. За дві години добралися до Бердянська. Ми забрали з собою двох котів. Зараз мешкаємо в Івано-Франківську. Сюди переїхав фонд, у якому працює чоловік. 

Я впевнена, що війна скінчиться нашою перемогою. Ми дуже хочемо повернутися додому.