Фастова Ніка, 14 років, КЗ «Долинський ЗЗСО  I – III.

Війна чи мир?! Війна увірвалась в моє дитинство, коли я навіть не розуміла, що воно таке. Але чомусь сумними стали мої мама і тато, переїхали зі Слов’янська мої дідусь і бабуся.

А згодом у нашій хатині-рукавичці з’явилися численні родичі зі своїми сім’ями. І всім, на диво, вистачало місця!

Ми, діти нашої родини, гралися, як завжди, веселилися, навіть сміялися, але стихали, коли чули вибухи мін, снарядів, коли бачили танки, військові машини з нашими українськими солдатами, які проїжджали вулицями села на навчання, і продовжували займатися своїми справами. Але думки про те, що війна – це жах, страх, біль, страждання, кров, смерть не покидали наші дитячі голівки.

Коли у класних кімнатах нашої школи розселилися біженці, ми приносили їм іграшки, одяг, їжу, хтось жменьку черешень, хтось пригоршню полуниць зі свого саду і городу, хтось такі бажані цукерки, морозиво.

Мене на все життя вразило те, що з однією сім’єю приїхала красуня-кицька Ася, яку тітка не забула забрати з собою. На перервах ми з кицюнькою гралися, підгодовували її смаколиками.

Десь гули гармати, строчив автомат, а ми продовжували жити своїм буденним життям, з тривогою думаючи, що буде з нами далі.

Отже, війна чи мир?! Звичайно мир! І я за мир в усьому світі – це значить за народ, за колоски налиті, за шум весняних вод.