Маланчук Назарій

9-Б клас, Барвінківський ліцей № 1 Ізюмського району Харківської області

Вчитель, що надихнув на написання есе: Тітченко Наталія Олександрівна

Конкурс есе "Війна. Моя історія"

- Онучку, прокидайся! Війна….

Спросоння не розумію, що відбувається, бо на своїх плечах ще відчуваю мамину ласку (мені снилася моя неня, яка покинула цей світ декілька років тому). Оговтавшись, бачу перед собою бабусю, яка з переляканими очима стоїть наді мною, і з її блакитних очей сипляться, як град, сльози. « Вставай , на нашу землю прийшла війна!» - крикнула вона і потягла мене до сховища. Плентаючись, намагаюся зрозуміти, що трапилося, чому мені треба від чогось ховатися. І вже тільки на місці приходжу до тями.

Війна - яке страшне слово! Ніхто з нас ніколи не бачили її на власні очі, але добре знають, скільки горя вона може принести. Раніше, лише зі сторінок підручника історії я черпав інформацію про війну, про її наслідки, а вже сьогодні загроза прийшла у мій дім. Думки плуталися в голові, намагався зрозуміти, як поводитися в такій ситуації, як захистити стареньких дідуся і бабусю. Паніка…

І в цей момент мої очі зустрілися з бабусиними.

Я ніколи не бачив її такою розгубленою. У цьому погляді відчувався тільки страх . Що буде далі? Що буде з нашими домівками? Куди тікати? Як жити далі?

Пригадуючи ті події, а вже пройшло більше ніж півтора року, розумію , що війна забрала у мене все: домівку, спокійне, розмірене життя, мрію про майбутнє. Я не можу збагнути одного, за що ще вчорашні наші «друзі» так вчиняють. Знищують наші міста, вбивають дітей. Яка їх мета? Невже ми комусь заважали? Чому знецінюється найбільша коштовність на землі –людське життя? Можливо, ті нелюди хочуть знищити нас як націю? Чому там, у росії, ніхто навіть не намагається припинити це свавілля? Адже їхні воїни теж гинуть. Скільки ще повинно бути жертв, щоб припинилася ця бійня? Так, саме бійня. Іншого слова навіть підібрати не можу. Як можна пояснити нічні авіаудари по будинках мирних жителів? Там же діти , люди похилого віку, які не здатні себе захистити.

Цілі сім`ї гинуть від рук рашистів. А вони мріяли про щось, хотіли жити… А місто Ізюм, яке знаходиться неподалік від мого села, було знищено разом з його мешканцями. Жах…

Важко збагнути і осягнути розумом.

Вірю в те, що наші славні воїни-захисники скоро знищать всю цю ворожу нечисть на рідній землі, і настане такий довгоочікуваний мир і спокій в Україні, де пануватиме добро, злагода і любов. І мрії, які обов’язково збуватимуться. І моя здійсниться, бо

дуже хочу після закінчення школи вступити до Академії сухопутних військ і стати справжнім захисником для своєї держави.

А зараз поки що я знаходжуся у безпечному місці і спостерігаю, як ховається за обрій сонечко. Його промінчики такі теплі та лагідні. Знаю, що після заходу обов’язково буде схід. І мрію, що зовсім скоро за всім цим я буду спостерігати вдома, у своєму рідному селі.