Жушман Оксана
Учениця 9 класу Бандурівського ліцею Гайворонської міської ради Кіровоградської області
Вчителька історії та правознавства Тарасенко Наталія Василівна
Есе на тему «Війна. Моя історія»
24 лютого 2022 року о п'ятій годині ранку пролунав дзвінок, який назавжди змінив життя моєї родини. У телефонну трубку пролунало слово війна і настала хвилина мовчання, розпачу і смутку. Я ніяк не могла зрозуміти: «Чому у мого тата такі розгублені, сповнені жаху очі?». Лише згодом зрозуміла, йому було страшно, страшно за наше з братиком життя, за наше майбутнє.
Перша масштабна тривога в ніч на моє день народження. Швидкий темп і ми в підвалі, захопивши з собою теплі речі, запас води, тривожну валізу.
Телефонний дзвінок 24 лютого назавжди змінив життя не тільки моєї родини, а й всієї України. Розпочалася підготовка до оборони села. Батько разом з однодумцями облаштовували пункти пропуску, барикади, укриття, виготовляли протитанкові «їжаки». Вночі вони патрулювали село – берегли наш сон.
Вторгнення російських військ було раптовим та руйнівним, багато людей залишилися без своїх домівок та засобів для існування, тому мої батьки беруть активну участь у формуванні, збиранні і відправленні гуманітарної допомоги постраждалому населенню, військовим шпиталям, військовим частинам, які знаходяться у самому пеклі боротьби за свободу, своїм прикладом вони показують мені з братиком, що таке доброта та милосердя, жертовність і взаємна підтримка.
Живі коридори для наших героїв, ридання матерів, закарбуються у моїй пам'яті на довгі роки. Я не можу відповісти на запитання: «Чому амбіції Кремля важливіші за людське життя?», «Чому ми, будучи ще дітьми, повинні з малих років знати та відчувати такі страшні слова як війна, окупація, полон, страта, смерть?».
Відчуття, що й досі не покидають мене, - це невідомість, коли і як закінчиться чергова повітряна тривога, коли і як закінчаться страждання матерів, які чекають синів, дружин, які чекають чоловіків, дітей, які чекають своїх батьків.