Ми з села Кобзарці Миколаївської області. Мені 49 років.
Ми спали й почули, як десь стріляє. Я чоловікові сказала: «Не дай Боже, це війна». Встали, думки були якісь нехороші. А потім моєму чоловікові на вулиці сказали, що війна почалася.
Ми весь час тут перебували. Снігурівка була окупована, а наше село було розташоване на лінії вогню. Уперше нас почали обстрілювати 23 березня, обстріли тривали по 9 листопада.
Село наше дуже побите, а до війни було красиве. Центру немає. Дім культури, сільську раду, контору й магазини – усе побили. Садок і школа трошки пошкоджені, а решта будівель дуже постраждала. Зруйновані будинки.
Багато людей не вертаються в село. Дуже образливо, що було таке гарне село – і ось так сталося…
Ми виїхали на п'ять днів і повернулися, а потім уже весь час були в селі. І сусіди наші теж. У нас невеличка вуличка, і тут було найбільше людей. Чоловіки наші три будинки врятували, щоб не згоріли. Ми пишаємося своїми чоловіками.
У нас уже було два прильоти між нами й сусідами. Побило задню сторону даху і господарчі будівлі дуже пошкоджені. Нам і техніку побило. Звичайно, важко було. Та головне – живі залишилися. У людей ще гірше буває. Помаленьку починаємо відбудовуватися: вікна поставили, полатали трохи дах.
Ми не голодували. Нам усі допомагали, і зараз дають допомогу. Дякую всім, хто віз і допомагав.
І чоловікові батьки, і моя мама були на окупованій території, а діти виїжджали. Син працює в поліції, а дочка поїхала з чоловіком. Мій зять служив в АТО, він інвалід першої групи, тому вони й виїхали. Слава Богу, всі живі, здорові поки що.
Чоловікова сестра живе в Росії. Стосунки з її родиною змінилися, бо їм соромно через те, що тут відбувається, але ніхто нічого не може зробити. Дуже важко. Шкода людей. Дивимося телевізор і бачимо, як і що відбувається. Багато на кого вплинула війна. У нас чимало будинків порозбивало, і людям нема куди повернутися.
Снігурівку звільнили 10 листопада, але 9 числа росіяни вже вийшли. Ми не могли повірити в це. То була дуже велика радість! Потім син подзвонив і сказав, що це правда.
Хочеться, щоб у всіх уже мир настав. Будемо жити далі, діти працюватимуть, а ми - по господарству. Головне – щоб батьки були живі та здорові. І будемо відбудовуватися.
