Ми жили у місті Мирноград Донецької області, працювали, займалися домашніми справами. Потім почалися обстріли. Нам терміново сказали евакуюватися. До війни всі працювали, зараз - ні. Від постійних переживань через обстріли у моєї мами і мого чоловіка трапилися інсульти. Чоловіка вдалося врятувати, а маму - ні. Померла 😭 Я інвалід, чоловік також інвалід, 63 роки. Отримуємо лише пенсії з інвалідності. Труднощі - фінансові! Недоїдаємо, не одягаємось...

Ми і дотепер стикаємося з гуманітарною катастрофою. Перші дні евакуації ми жили у хаті, де було повно мишей, без меблів, на голій підлозі. Добрі люди допомагали хто чим міг… Зараз ми живемо разом із онучкою Євою, 5 років, і невісткою. Невістка через нас не працює, оскільки ми потребуємо догляду: я майже не хожу(потрібна операція по вживленню імпланта у поперек), чоловік сліпий на одне око.

Мене вразило, коли люди віддали нам холодильник і ліжко, а також принесли нам запечену качку. Іноді дивлюсь на бабусину фотокартку і нашу сімейну, де ми всі були щасливі. Зараз забули, коли останній раз посміхалися.