Після початку війни у Пологах не стало світла. Росіяни постійно перебивали проводи. Я з дітьми сиділа при свічках. Добре, що було пічне опалення, тож ми не мерзли. 

Мене шокувало, коли я дізналась про смерть чоловіка старшої сестри. Росіяни його розстріляли, коли він сидів у машині. Він був цивільним, розвозив дітям молоко по селах. 

Я з дітьми виїхала до батьків за тридцять кілометрів від Полог. Там прожила місяць на нервах, мені потрібні були ліки, яких в селі не було. Повернутись додому я вже не могла, бо росіяни шукали мого чоловіка, який на той момент був в теробороні. Ми виїхали до Запоріжжя. Там поряд з нашим будинком прилетів снаряд, тому ми поїхали далі. Зараз живемо в Івано-Франківській області. 

Зараз я намагаюсь себе заспокоїти, налаштовуюсь на те, що все буде добре. Україна буде процвітати та ми повернемось додому.