Після початку війни ми з чоловіком опинились в окупації. Почались сильні обстріли, ми постійно сиділи в підвалі. Мені було дуже страшно вийти на вулицю. Росіяни скидали на село фосфорні бомби. Я не розуміла, що це, бо вибухів немає, а навкруги все червоне.

Коли не було світла, я рятувалась ліхтариками. Я не голодувала, бо у мене була корова, тож навіть роздавала молоко односельцям. Продукти були не в усіх. Під час прильоту снаряда мого чоловіка поранило осколками. Після цього син нас вивіз. З собою ми тоді майже нічого не взяли. Чоловіка врятували у лікарні. Зараз я намагаюсь сама себе заспокоювати, бо досі дуже боюсь обстрілів. Готова повернутись та відбудувати рідне село після перемоги.