Війна застала мене вдома. Обстріли були постійними, над головою літали ракети та літаки. У нашому будинку не було води, світла й газу. Їжу готували на багатті, намагалися вижити у таких умовах, і все це здавалося справжнім жахом.

Я бачила руйнування на власні очі, і кожен звук вибуху тримав у постійній напрузі. Чекала закінчення обстрілів, боялася за себе і за близьких.

Зрештою, ми виїхали до дітей у Дніпро. З собою забрали і собаку. Виїжджали під обстрілами. Чоловік за кермом постійно нахиляв голову, щоб не влучили осколки. 

Зараз я живу у Дніпрі, намагаюся відновити життя і щодня чекаю миру. Мрію, щоб війна закінчилася. Дуже хочу повернутись додому.