Війна позбавила родину Анжеліки не лише дому, звичного життя, а й планів на майбутнє. Родина не знає, як жити далі
Я родом з Гуляйполя. Ми з родиною – чоловік, я та дитина – жили в селі Полтавка. Я вже другий рік працювала за кордоном, мала всі необхідні документи, але коли почалась війна всі мої плани зруйнувались - я залишилася вдома.
Страшну новину ми дізнались з новин по телебаченню. Спочатку росіяни атакували Гуляйполе, в селі ще було тихо. Виїхали ми 21 березня, тому що росіяни почали обстрілювати наше село і над нашим двором полетіли снаряди. Дорогою ми бачили розстріляні машини мирних жителів.
Приїхали до Запоріжжя, оформились як переселенці, живемо тут – поки що тут спокійно.
Чоловік їздив кілька разів додому. Хата наша постраждала від обстрілів, прилетіло в сарай і в літню кухню, паркан розбитий. Повертатися пока нема куди.
Зараз у нас немає зв’язку з домом, ми не знаємо, що там.
Вдома ми ховались від обстрілів у підвалі, а тут люди спокійно живуть. Перший час ми звикали до тихого життя. Важко було призвичаїтись до великого міста. Маємо фінансові проблеми, роботи в нас немає. Плани на життя зруйновані. Дитина мала у перший клас піти в нашій школі.
Чоловік працює будівником в Польщі. В грудні він зробив повний ремонт будинку, обновив сантехніку, меблі, вклав купу грошей, а воно все там залишилося. Зараз ми живемо одним днем і не знаємо, що буде далі.
Ми вдячні, що нам допомагав Фонд Ріната Ахметова і інші благодійні організації після переїзду у Запоріжжя. Адже всі наші заощадження залишилось у відремонтованому будинку вдома і ми не мали геть нічого. Виїхати з дому без нічого дуже страшно.
