Коли війна розпочалася, нам зателефонували знайомі з Києва і все розповіли. Було дуже страшно, важко, коли йшли через нас, а потім окупували. Рашисти жили на сусідній вулиці.

Шокувала їхня агресія, відношення до мирних жителів. Страшно було - навіть не можу передати.

Ми не виїжджали, весь час були тут. Чоловіка поранило, бо потрапив під обстріл – отримав контузію і десять осколків. Вісім витягнули, а два - ще в ньому.

В окупацію нам привозили хліб, і вдома своє все було, голодні ми не сиділи. У нас господарство, корови. Коли нас звільнили, то нам привозили гуманітарну допомогу. Дякуємо всім, хто нас тоді підтримав.

Жити поруч з окупантами було дуже психологічно важко, але вже потроху справляємося з цим.

Ми всією родиною чекаємо на перемогу. Думаю, якщо краще будуть нам допомагати зброєю, то все буде набагато швидше. А поки живемо одним днем.