Людмила в Оріхові потрапила під обстріл. Врятувало те, що вона встигла заховатись за сараєм

Ми з чоловіком з Оріхова, це Запорізька область.

Я працювала не елеваторі. 24 лютого прийшла на роботу, як звичайно, а нам сказали, що почалась війна. Спочатку у нас було тихо, росіяни обстрілювали Мелітополь. В мене там мама і сестра живуть. Вони так і залишились в окупації.

Потім почали стріляти по нашому місту. Якось я потрапила під обстріл. Бігла до погріба, щоб сховатись, а в 40 метрах від мене вибухали снаряди «Градів». Добре, що там був сарай, за яким я змогла сховатись, інакше б не вижила.

Вода у нас пропала ще в березні, ми ходили до криниці. З їжею та ліками нам волонтери допомагали.

У травні ми поїхали, тому що через дім від нас впав снаряд. Той будинок повністю зруйнований. Зараз в Оріхові нема нічого: ні світла, ні газу, ні води.

Тяжко було кидати рідний дім. Раз на тиждень я їжджу туди, насипаю сухий корм собакам та котам. Стіни в нашому будинку стоять, але немає ні вікон, ні дверей, дах потрощений – поруч були прильоти. Чоловік моєї сестри поїхав додому навідатись, його вбило уламком снаряду. Це жахливо. Я тепер оформлюю опікунство над племінницею.

Важко, сумно, погано. Таке робиться! В мене у Запоріжжі діти і онуки, я за них переживаю. Щоб хоч трохи заспокоїтись, в’яжу. Я мрію, що закінчиться війна і я повернусь додому.