Ганна, 10 клас, Бахмут, Черкаська область

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

У моїй картині життя змішались усі фарби. І не тому, що я погана «художниця»… Поясню словами Ліни:

Війна малює кров’ю акварелі.

Її палітра — попіл пожарищ…

Отож, коли я, зморена і спустошена, розгублена і беззахисна, в розпачі та налякана, після евакуації з Бахмута опинилась в маленькому селі Бужанка на Черкащині, мені здавалося, що я не зможу пережити той біль, перформанс моєї душі.

Та саме в цьому мальовничому куточку України я почула дивовижну історію про Героя, який став легендою не тільки села, а й всієї області та нашої могутньої держави, який надихає й мотивує багатьох українців, людей усього світу цінувати кожну хвилину свого життя і не втрачати віру в себе, пізнавати свою силу та розкривати прихований потенціал навіть в тяжких стресових ситуаціях, життєвих випробуваннях, фатальних обмеженнях; мати надію у період невизначеності та плани на щодень; рухатися малими кроками до їх здійснення.

Подібно міфічному Феніксу, Віталій повстав із полум'я ракетного обстрілу, з пекла страждань і нестерпного болю. Він втратив частину себе, але не втратив жагу до життя, волю до боротьби.

Лейтенант 66 ОМБР ЗСУ Віталій під час ракетного обстрілу Десни 17 травня 2022 року близько 5-ї ранку втрапив у самісінький епіцентр прильоту - росіяни влучили у казарму 169 - го навчального центру «Десна» імені князя Ярослава Мудрого (військову частину, що спеціалізується на підготовці особового складу для Сухопутних військ ЗСУ).

Перша ракета прилетіла і обвалила будівлю. А друга - все підпалила. Чоловік кілька годин лежав під завалами і горів в димовій облозі. Права частина тіла обвуглилась. Згоріли навіть ребра.

Свідомість не втрачав. Все відчував і молився увесь час. Крізь полум’я на нього «дивилися» рідні дитячі оченята…Раптом поллялася зверху вода й посипались палаючі уламки. Зібравшись з останніми силами, Віталій наклав собі турнікет і поповз в напрямку рятувальників… У кареті швидкої назвав номер телефону та ім‘я дружини і втратив свідомість на п'ять днів. У цей час лікарі ампутували йому праву руку разом з лопаткою та ногу.

Віталій отримав опіки II - III ступеню голови, тулуба, рук та ніг, вкрай важкий опіковий шок. За нього наполегливо боролись українські медики, щиро молились усі, хто його знав.

Здавалося, що разом з матір’ю плакало нещасне небо і усі матері України: під час спільної молитви за Віталія в місцевій церкві Віри, Надії, Любові та неньки їхньої Софії золотий купол бринів від рясного дощу, зливи людських благань…

Герой пройшов та досі проходить болюче лікування в Фінляндії, реабілітацію, а також - протезування. Увесь цей час поруч - дружина Юлія, старший син Іван, молодший –, теща, постійна підтримка батьків та всієї родини, друзів, знайомих і незнайомих… Сім'я стала уособленням лебединої вірності та непохитною фортецею у подоланні труднощів, надійним тилом військового.

Сьогодні він продовжує свій шлях до одужання. Прагне знову відчувати радість життя, «подружитися» з протезами.

Тепер уже він везе свою сім’ю в авто, тримає міцно однією рукою кермо, вдихає повітря, що нині видається йому солодким, спостерігає за довкіллям. Це він ніжно обійма найдорожчих людей; грається разом з дітьми; посміхається; прислухається до хлюпотіння води; спокійно сприймає брязкання посуду; тренується; слухає живу музику, пригорнувши ближче до себе свою «половинку», і таким чином - відганяє її смуток, заліковує їх фізичні й моральні рани, що давно розділили на двох.

За першої можливості, Віталій перетворив хобі п‘ятирічної давнини - плетіння з паракорду - у творчу самореалізацію себе та фінансове забезпечення сім‘ї.

Він почав вигадувати нові види та варіанти браслетів, брелоків і навіть нашийників для собак. Кожне замовлення він сам записує, обробляє та плете. Дружина з сином допомагають нарізати паракорд. Це складний процес: однією рукою виплітати візерунки орієнтовно з трьох чи п‘яти метрів парашутного шнуру та не заплутати його, коли рука має обмеження. Ще Віталій планує створювати світловідбивні і люмінесцентні вироби.

Він завжди був і є міцною скелею, опорою; тим, на кому тримається сучасний світ; ланцюжком, який обʼєднує кращих. Людиною з великої букви, з гарячим серцем, золотими руками та гострим розумом. З характером, з принципами, з нестандартними рішеннями, жагою до життя та всього нового. Його поважають, бо з ним можна мати тільки чесні стосунки.

Водночас він залишився турботливим татусем, сином, братом, дядьком.... Втретє пізнав щастя батьківства. Він безмежно любить своїх дітей та прагне бути якнайкращим прикладом для них.

У школі, де навчається його син, він проводить майстер-класи з плетіння браслетів й розповідає про свою країну та її неймовірних громадян. По - батьківськи дбає про підлітків рідного села: надіслав в сільський будинок культури посилку зі спортивним знаряддям, різними настільними іграми та розвивальними завданнями. Допомагає бойовим побратимам донатами, консультує, листується, спілкується з ними в «моменти тиші».

Славний нащадок козацького роду став символом незламності духу, взірцем того, що навіть у найважчих обставинах можна знайти сили для боротьби і перемоги.

Цей Герой – один із багатьох, хто почуває себе невичерпно багатим і щедрим на свободу і незалежність. Він - приклад для наслідування, символ того, що український народ непереможний, нездоланний. У ньому горить живий вогонь бажання допомагати, створювати корисне для України, поринути з головою в той залюблений закуток щастя й збудувати щось нове та прекрасне на чорному згарищі…

«Так виникає нація героїв. Так постає з населення народ…» - по- снайперському влучила Ліна.

Цей воїн - символ України, яка також переживає важкі часи. Україна втрачає своїх кращих синів, однак вона, зранена й змучена, але не скорена - не здається, вона бореться за свою свободу, за своє майбутнє. І як Фенікс відроджується з попелу, так і Україна відродиться, стане ще сильнішою, ще могутнішою, ще кращою. Прийде та довгоочікувана весна, і одягнуться вишні у святкові вишиванки, засяє сонце перемоги, «опогодяться» обличчя українців, і кожен намалює свою картину життя з палітри миру, добра і любові!