"Чоловік і мій тато на фронті, молимось за них і віримо в перемогу"

Проснулась о 5 ранку, збиралась як звичайно на роботу, п’ю чай і тут забігає чоловік на кухню хвилюючи говорить: -«Ну все, почалось!» кажу, - «Що?! Тобі щось наснилось?!» Він -«Ні, почалась війна!» І я стою на нього дивлюсь і не вірю, а всередині, як щось обірвалось і стало так пусто, пусто. В цей момент ми чуємо якісь вибухи, стрільби, дивимось у вікно - люди збирають речі, всі кудись біжать, плачуть… той момент - це був жах.

Шокував вибух від якого ми мало не загинули, це була ракета в електростанцію біля нашого будинку. Все було на вагу золота- їжа, ліки, дитячі суміші, підгузки. Їжа була в підвалі з тих років, потім на щастя почали підвозити по трошку всього в магазини. Було відсутнє світло і тепло - топили буржуйкою на дачі. Щодо дитини - боролася з усіх сил за грудне вигодовування і Слава Богу було все добре з цим, сину вже рік. Якісь гігієнічні речі видавали гуманітарною допомогою. Важко сказати, тому що щодня якесь випробування вижити і зберегти життя сину. Постійно прилітають шахеди, ракети, авіабомби. Мабуть, єдині сили дає мені пережити це все - це мій новонароджений син. Про війну нагадує валіза - її ми збирали 24.02 о 5 ранку, кидали все, що потрібно.Ми навіки будемо боятися салюту, грому і як хтось вибиває килими у дворі. Зараз ми вдома, але не маємо право забувати що зараз за час, поки війна не закінчиться. Хлопці гинуть на фронті… Працювала провізором в аптеці на даний час в декретній відпустці.