В перший день війни я не розуміла, що коїться і яка війна, люди с речами кудись бігли, усюди гучно літає все, що тільки можливо, потім поїхали до крамниці купити продуктів, але наші хлопці повернули нас та сказали їхати з цього місця. Наш будинок знаходиться біля головної дороги, по якій були бої, після того, як почали бомбити ми поїхали до родичів в кінець міста, там було гучно, але тихіше, ніж у нашому будинку, ми не ховались бо не було навіть де, тому всі були в будинку. 

Півроку в окупації та я вирішила виїхати на підконтрольну територію, тому що через війну залишилася без документів.

Зараз наш будинок потребує відновлення, але зробити нічого неможливо, тому що місто в окупації. З дітьми ми проживали в Запоріжжі, місто Дніпро, Львів, та Львівська область, потім в Чернігівській області, але нас як переселенців не дуже полюбляли, тому у січні ми приїхали до родичів у місто Херсон, тут хоч і гучно, але ближче до дому та поряд з рідними. 

Найбільші труднощі, з якими стикнулися -  це коли без грошей без речей я з маленькими дітьми одна виїхала та не знала куди діватись далі, те коли ми стояли чекали чергу, поки окупаційна влада нас пропустить, були поруч гучні звуки та діти переживали. 

Також під час війни зіткнулися з гуманітарною катастрофою. Від окупаційної влади нічого не отримувала, а коштів нашої держави не вистачало на життя. Продукти харчування, засоби гігієни не завжди виходило придбати, ціни одразу підняли. 

Зараз всією родиною зібратись не можливо, дехто в окупації, хтось за границею, хтось в інших містах України. 

До війни я навчалася, потім в центрі зайнятості шукала роботу, але через окупацію так і не знайшла. Професію змінити хотіла би, працювати в Херсоні зараз страшно через обстріли.