Директорка Київського державного будинку художньої та технічної творчості Вікторія Бербець вважає, що вихованці їхнього закладу позашкільної освіти - найталановитіший та найкреативніші. «Головне тільки нам, дорослим, встигати за ними!», – каже Вікторія Сергіївна. Напередодні війни колектив закладу, як завжди, мав багато грандіозних планів: проведення фестивалів, конкурсів та виставок, розширення мережі гуртків… В те, що північні сусіди нападуть на Україну, співрозмовниця до останнього не вірила.

24 лютого пів на п'яту ранку зателефонував брат її чоловіка: «У нас пролетіли винищувачі. Летять до вас». І у ту ж мить Вікторія почула цей гул літаків. Такий страшний, що вся родина аж присіла. Попередивши свій колектив про те, що їм краще залишатися у безпечних місцях, Вікторія повезла дітей у село. Виїжджали з Києва від вий сирен. Через затори їхали дуже довго.

Чоловік Вікторії військовий, тому він одразу подався до військкомату: «Якщо не я, то хто захистить мою сім'ю?». «Діти бачать батька тільки «у телефоні», – зітхає жінка. Єдине, що мотивувало її у той переломний період, це робота та її творча родина. «Я розуміла, що лише від мене, як від директора, залежить, як я згуртую і об'єднаю свій колектив», – згадує жінка. 

Коли відновилися зайняття, стали приходити діти із психологічною травмою війни: замкнуті, тривожні. Але арттерапія їм допомогла! Педагогічний колектив має колосальний результат у відновлені психологічного стану та творчого розвитку дітей. Для психологічної підтримки у закладі розширили напрямки арттерапії. «Зараз всі діти психологічно травмовані, але творчістю ми можемо їх лікувати», – вважає Вікторія.