До війни ми мешкали у місті Харкові. 24 лютого розпочалося бомбардування нашого міста. Над нашим будинком почали кружляти літаки. У нас було дуже гучно з першого дня. Місто регулярно обстрілювали. Саме над нашим кварталом розвертались літаки-бомбардувальники. 

У цей час мій чоловік був у лікарні на плановій операції. Його виписали, операцію ми, на жаль, не встигли зробити. Згодом ми змушені були за тиждень поїхати з міста, тому що не було можливості навіть здати аналіз крові, щоб контролювати його стан. 

Наразі ми мешкаємо у місті Кривий Ріг. Оформились як ВПО. Чоловіка прооперували. У Харкові залишилась моя родина. 

Найскладнішим був ефект неочікуваності ситуації. Кожен із нас має плани на своє життя. Коли ми прокидаємося, то приблизно знаєммо, що будемо робити протягом дня. Це був такий момент, коли у моєї родини була дуже складна ситуація. Попри це, у мене була робота, мир і спокій у моїй країні. Це те, чого на даний момент немає. 

У людей почалася паніка. Переважна більшість масово виїжджала за межі міста. Харків розташований поблизу російського кордону. Люди позачиняли свої крамниці, більшість аптек. Неможливо було купити стратегічні ліки. Те, що потрібно негайно. Ми не мали змоги користуватися медичними послугами, бо всі планові операції були скасовані. Нам довелося шукати між нашими знайомими таких, що могли робити внутрішньовенні ін'єкції.

Нам вдалося виїхати самостійно. На жаль, з нами не змогли поїхати мої батьки. Вони досі перебувають у Харкові.

У нас є автомобіль, і попри важкий стан чоловіка нам вдалося виїхати. Дуже багато було блокпостів, дорога була важка, було багато снігу. Зазвичай дорога до Кривого Рогу займає у нас шість годин, а тоді ми їхали дві доби, включаючи комендантську годину. У перший день, коли ми приїхали до Кривого Рога, чоловіка відразу ушпиталили. 

Колись ми таку ситуацію переживали, коли виїжджали із Чорнобильської зони. Нас евакуювали у 1986 році із фразою: "Ви їдете на три дні". Ми поїхали звідти у тому, у чому були. Починали своє життя з нуля. Тому я розумію тих людей, які втратили свої домівки. Правда, тоді влаштовували на підприємства. Через певний час ми змогли купити матраси і перший час ми спали на підлозі. 

Закінчення війни буде залежати від того, у якому обсязі нам надаватимуть зброю. Думаю, що морально наша країна вже є переможцем. Це тільки питання часу, але якого часу і якої ціни. 

На жаль, Харків ледь не щодня піддається обстрілам. Зруйновані і понівечені пам'ятки архітектури, розбомблені об'єкти інфраструктури, багато людей постраждало. Це дуже важко.