Альбоща Софія, учениця 11 класу Люботинської Загальноосвітньої школа №3

Вчитель, що надихнув на написання есе: Смірнов Дмитро Юрійович

«Война. Моя история»

24 лютого я прокинулася від того, що мої батьки слухали новини і розмовляли про щось важливе, ще прокинулася від того, що занадто довго сплю і це підозріло, бо потрібно до школи. Через п'ять хвилин до моєї кімнати заходить батько і каже, що почалася війна, я спочатку не повірила нібито так на тиждень і все буде добре, але через десять хвилин я чую за вікном, що щось летить дуже швидко і розумію, що це не просто літак.

Після цих подій, я зрозуміла, що це не жарти, а реальна війна. Я почала писати своїй подрузі чи знає вона, що трапилося, вона мені відповіла на смс і я зателефонувала їй ,після цього, ми почали гуглити про війну та читати новини.

Ми були в повному шоку від усього, що відбувалося, що з нами могли так вчинити я не розуміла за що так. Я домовила з подругою і вирішила якось відволіктися, бо мої батьки поїхали до роботи.

Я пішла у магазин, там було дуже багато людей всі скуповували хліб, крупи, локшину швидкого приготування, а я стояла в цій черзі за чіпсами…Вирішила себе побалувати за свої накопичені гроші, як до мене дійшла черга, мені було ніяково всі купували те, що потрібно, а я чіпси. Після того, як я їх купила на мене так дивно подивилися люди з черги, мене це дуже збентежило. Але я розуміла, чого вони на мене так дивляться, хто ж у такий час піде купувати чіпси.

Мені не хотілося в цей день залишатися одній, я не розуміла, що взагалі відбувається точніше мені не хотілося вірити, що війна почалась, але на жаль все чудово розуміла.

 Наступного дня, ми з моїми батьками поїхали до родичів, вони жили не дуже і далеко від нас. Мене залишили у них, там був мій двоюрідний брат, ми деякий час перебували у погребі. Там з братом ми грали у карти. Потім на початку березня ми зібралися за пів години, та поїхали у Польщу, я була у великому шоку і мій брат теж.

Ми їхали три доби, це були найбільші болючі три доби, дуже багато людей всі були злі, ми з родичами стояли на кордоні сім годин переходили її. То були жахливі три дні, які я не спала. Коли я жила в Польщі мені було некомфортно, та перебувала в стресовому стані. Через п'ять місяців я повернулася до рідної України.