У перший день війни я почула вибухи. Мені стало страшно і мене охопила паніка. Я зібрала речі та з родиною виїхала до Херсону. Там було небезпечно. Я не могла спокійно спати. Звідти ми виїхали через місяць. Зараз я живу в Чорноморську. Довго не могла звикнути, що тут немає бойових дій. 

Мені було приємно, що наші люди об’єднались у перші місяці війни, співчували один одному. 

Частина моєї родини залишилась на окупованій території. Я не можу точно дізнатись, як вони, бо там немає зв’язку. Я не змогла потрапити на похорон моїх рідних. 

Я би хотіла бачити Україну у кордонах 1991 року. У нас багато всього гарного для життя. Я вірю, що все налагодиться.