У Маріуполі не було води, тому доводилось збирати сніг. Мій чоловік захищав місто, тому я не виїжджала. Обстріли були страшними. Перший час я виходила в коридор, потім пішла жити до друзів, бо в моїй квартирі вибило вікна. Було так страшно, що я не могла дивитись на небо. 

Чоловік привозив мені хліб, яким я ділилась зі старенькими сусідками.

Під час одного з обстрілів горіло все навкруги. Пожежа зайнялась і в будинку моїх друзів. Потім я дізналась, що згоріла і моя квартира. 

Я виїхала з міста з донькою, бабусею, братом та кішкою. Спочатку ми дістались Урзуфа, а звідти виїхали до Запоріжжя. 

Зараз я живу в Обухові, а мій чоловік залишається в полоні. Сподіваюсь, що він скоро повернеться додому.