Я живу в Нікополі з самого народження. Перший день війни став для мене повною несподіванкою. Я ніколи не думала, що таке може статися.

Мені не вистачало води, майже рік у місті її не було, і це давалося дуже важко. 

Найбільше шокує, що щодня ведуть обстріли, спати неможливо ні вночі, ні вдень. 

Я не виїжджала, переживала все тут сама, намагаючись якось справлятися з психологічним навантаженням, але це дуже важко.

Усі мої рідні живуть далеко, а я залишаюсь тут сама, і це додає ще більшої тривоги.

Своє майбутнє я бачу хорошим і дуже хочу, щоб війна швидше закінчилася, щоб усе відновилося, і життя стало хоча б таким, як до війни.