Я була вдома, спала, і зателефонувала кума. Я навіть не повірила, що війна почалася. Я в той день прала, щоб не думати ні про що погане. У мене двоє діток, брат-інвалід, свекруха і чоловік. Нас шестеро людей мешкало в окупації. 

Коли сиділи в окупації, то було важко гроші зняти - ми знімали під 10-12%. Їжа і вода були. Люди їздили в Херсон і купляли те, що ми просили. Воду по селу розвозив чоловік. 

Шокувало те, що через нас сильно літало і дитина дуже боялася. Ми спочатку бігали до школи, ховалися в підвалі, а потім – у погребі в сусідки.

Зараз усе нормально, слава Богу. Допомагаємо людям, роздаємо гуманітарку, яку нам дає Снігурівська ОТГ. Дякуємо їм. Чоловік привозить, а я роздаю.

Найприємніше - це коли наші ЗСУ нас звільнили.

Я взагалі хочу, щоб війна вже скінчилася. Хочеться, щоб росіян не було, щоб ми не боялися, і щоб усе було добре. Щоб мир був, щоб була стабільність.