Я жила в Кремінній, і все було звичайно до того дня, коли почалися обстріли. Було страшно, особливо коли росіяни наближалися до міста і почали обстрілювати його «Градами». Кожен вибух змушував мене трястися, а через мою голову летіли снаряди. Я вперше відчула справжній жах. Мій чоловік бачив мої перелякані очі, і ми зрозуміли, що залишатися тут небезпечно. Ми вирішили евакуюватися.

На щастя, нам допомогли військові. Доїхали до Краматорська, а звідти вже поїхали потягом. Багато людей також рятувались від війни. 

Зараз ми живемо в Києві. Моя мама залишилась в окупація. Вона дуже боялась виїжджати з нами. Сподіваюсь, я встигну з нею ще побачитись, бо вона дуже старенька.