Напередодні війни ми з чоловіком їздили до сина, а потім їхали зранку додому. О четвертій ранку ми були на «Космосі», заїжджали в інтернат, і почули перший вибух. Потім почали літати вертольоти. Ми ще не знали, що війна почалася. Пізніше нам сусіди про це сказали.

Ще було все: газ, світло, вода. З часом відключили газ, потім воду і світло. Найстрашніше - це «Гради», через які ми сиділи в підвалі. Це було страхіття. 

Ми жили на четвертому поверсі. Коли були «приходи», ми спускалися в підвал - там невелике приміщення, але не сховище. Там перебувати важко було, і ми перейшли на дачу. Ховалися в погребі. 

Почали масово виїжджати люди. А коли обстріли стали інтенсивніші, ми виїхали до Запоріжжя. Наші сусіди по дачі не виїжджали, і у 2023 році їх там вбило.  

Переживаємо. На психіку дуже давить. Я інвалід другої групи, мені потрібен спокій, а тут - таке. У Запоріжжі спокійніше, ніж там. Все одно раз на місяць приїжджаємо туди, трошки побудемо і відразу виїжджаємо.

Я приймала препарати, щоб не здуріти. Плакала. Чоловік, родичі, невістка мене підтримували. Стараюсь триматися. Дуже мені вдарило по психіці.