У Костянтинівці були вибухи з першого дня війни. Я не вірила в те, що відбувається. Перші місяці не працювали магазини й аптеки. Неможливо було зняти готівку. Найбільше мене шокувало, що росіяни гатили по мирним людям. Їм не шкода жодного життя. 

Я виїхала з міста, аби врятувати доньку. На вокзалі у Краматорську були довгі черги. На вулиці стояв мороз. Ми з дитиною дуже змерзли.

Добре, що волонтери пригощали гарячим чаєм. У вагоні було багато дітей. Всі були налякані. Дорога для всіх – і дорослих, і малих - була важкою. Через два дні після мого виїзду в Краматорський вокзал влучила ракета. Я була шокована тим, скільки там загинуло невинних людей. 

Зараз я живу в Кропивницькому. Чекаю миру та закінчення війни. Мрію про повернення до Костянтинівки. Дуже хочу, аби місто відновили.