Кришталь Валерія, учениця 9 класу Харківського ліцею № 10 Харківської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Острецька Інна Анатоліївна

Чому бути українкою – це моя суперсила?

Моя Батьківщина – Україна. Вона славиться своїми піснями, природою, історією. В Україні затишні села, гучні міста, квітучі сади і неймовірні люди. Моє рідне місто – Харків. Чистий, красивий, живописний, сильний та незламний. Харків є батьківщиною всесвітньо відомих наукових шкіл, до основи яких були причетні вчені зі світовими іменами: фізики Л.Ландау, К.Синельников, Б.Лазарєв, Б.Вєркин, А.Вальтер, астроном М.Барабашов, математики І.Ахієзер, М.Остроградський, О.Палладін, біологи І.Мечников, В. Юр'єв тощо.

У Харкові багато вищих навчальних закладів.  А центр міста - це  красивий парк імені Т. Шевченка, неподалік якого розташований Харківський національний академічний театр опери та балету ім. Н.В. Лисенка.

У моєму місті неймовірна архітектура, велика частина якої була створена видатним академіком Олексієм Миколайовичем Бекетовим. Зокрема корпуси юридичного, сільськогосподарського інститутів, міської бібліотеки, будівлі судових установ, чотирьох банків. І всі ці споруди виконані в різних стилях. Від повномасштабного вторгнення російських агресорів життя мого міста, як і життя усіх харків’ян , поділилося на “до” і  “після”.

Через бойові дії тисячі харків’ян залишили свої домівки. Багато добровольців пішли захищати наше місто, нашу рідну Україну, її волю, її незалежність. Весь народ моєї держави об’єднався  проти російського агресора.

Тож якою суперсилою наділені українці? Сміливість. Ми не боїмося виходити на мітинги, говорити правду, не боїмося приймати рішення, діяти. Свою сміливість доводять Збройні сили України, рятувальники, лікарі, вчителі, комунальні служби, водії, мирні жителі, які продовжують працювати під обстрілами.

Винахідливість. Ми можемо знайти рішення у будь-якій ситуації. Від початку війни загальними зусиллями ми збираємо кошти на дрони, допомагаємо військовим, багато дітей піклуються про безхатніх і евакуйованих тварин.

Однією з найпотужнішої зброї є наша людяність. Особисто мене вразив вчинок 96-річної пані Параски з Харківщини. Вона віддала військовим все, що вирощувала у своєму саду. Наші захисники зі сльозами на очах дякували літній жінці. Подружжя зі Львова на отримані  гроші за загиблого сина  купили машину швидкої допомоги для фронту. Українські діти за кордоном проводять благодійні концерти задля Перемоги.

Можна навести багато прикладів нашої «суперсили»! І я пишаюся тим, що маю такий генетичний код.

Тисячі загиблих, сотні зруйнованих міст та сел, мільйони гектарів замінованих територій, тисячі переселенців, розбиті сім’ї, понівечені долі… І скільки б війн не було на території України, історія нам доводить той факт, що українська нація – незламна. Попри все ми віримо у Збройні сили України, віримо в нашу незалежність, віримо в нашу Перемогу, віримо в нашу СУПЕРСИЛУ!