В перший день війни було відчуття неприємне. Не вкладалось в голові, що росіяни могли таке зробити. Перший час ми не виїжджали. Ходили до магазину, а там нічого не було – пусті прилавки. Чекали по три години, коли хліб привезуть. Перебивались тим, що було. Зараз нам гуманітарку видають. 

Шокували вибухи, перебування підвалах. Збирались сім’ями, у підвалах сиділи і сподівались, що це буде ненадовго. Але все затягнулось і довелось виїжджати. 

Виїжджали сім’ями тільки своїм ходом. Обстріли були, але проїхали нормально.

На нервовому ґрунті в мене болячки стали. Хочеться миру, щоб всі були здорові і могли повернутись на свої місця, де ми проживали. Щоб відбудували наш Оріхів, який наразі розбитий.