Руденко Дар'я

КЗФПО «Новобузький фаховий педагогічний коледж», І курс, 21 – А група, Дошкільне відділення

Надихнув на написання есе викладач української філології: Параскун Ірина Леонідівна

"Війна. Моя історія"

23 лютого мої батьки поїхали до Миколаєва, та повернулися вони пізно ввечері. О 4:30 ранку 24 лютого я прокинулася від того, що мама з батьком розмовляли зі знайомими по телефону, я почула, що вони сказали війна!

Я не відразу відчула наслідки та ознаки війни. Ось тільки тато, почав завжди ходити зі зброєю та у вільний від роботи час патрулював вулиці нашого міста, також у місті з'явилося дуже багато військових.

А ось, 29 березня я в перше відчула, що таке війна, і зрозуміла як це жахливо, та що по собі залишає війна... Ми з мамою засиділися у бабусі, а саме коли йшли додому о 22:47 на моїх очах летіли ракети, небо палало багряним кольором. Був дуже сильний свист, а потім почалися вибухи. Нам з мамою не було де сховатися, ми дуже міцно трималися за руки і з усіх сил бігли додому. У голові в той час бігла лиш одна думка, як там тато? Адже він на роботі там, де все палає та вибухає. Дякувати Богові з ним та його колегами все добре.

Після цього я усвідомила як це жахливо, війна. Я тільки на хвильку уявляю як було тим людям, які живуть у Бучі, Маріуполі, Херсоні у мене наповнюються очі слізьми . Часто сама себе запитую, кому потрібно та навіщо нести стільки горя та болі мирним, ні в чому невинним людям?

На разі батько знаходиться в Донецькій області. Він разом зі своїми побратимами захищає нашу країну. А ми з мамою волонтеримо: готуємо їм передачі, їжу, запчастини до зламаних авто, ліки. Ми дуже чекаємо перемоги!

Вона скоро буде , адже добро завжди перемагає. Україна – наша країна, Україна – вільна країна!