Зінкевич Анастасія, 9 клас, Літинська гімназія імені Петра Яцківа

Вчитель, що надихнув на написання есе - Яник Марія Миколаївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Тисяча днів – майже три роки. Три роки життя,що розділилося на «до» і «після», три роки безперервного протистояння,страху,надії та сили. Цей час глибоко змінив моє сприйняття світу, людей і, що найважливіше, саму себе. Війна – це не лише фронт і бойові дії, це особистий шлях кожної людини, хто залишився в тилу, допомагав, підтримував, вистояв.

У перші дні війни здавалося, що це страшний сон, який закінчиться, коли ми розплющимо очі.

Ранок був тривожний, безкінечний, страшні новини приходили на телефон одна за одною, а надія, що це все тимчасове, згасла. Але кожного ранку приходило усвідомлення, що життя не стоїть на місці, потрібно продовжувати жити, навіть коли на горизонті дими і вибухи.

Цей період війни став для мене часом великого переосмислення. Кожен із нас, зокрема і я, став свідком, як може швидко змінитися доля людей.

Звичні речі, такі, як навчання, зустрічі з друзями, тепер здавалися такими далекими і неважливими. На перший план увійшли зовсім інші речі: допомога тим, хто її потребує, підтримка близьких, навіть проста розмова з друзями на тему того, як вони почуваються.

Одним із найважливіших уроків, які принесла війна, стала сила єдності. Ми всі, здається, раптово стали частиною чогось більшого.

Волонтерський рух, ярмарка і коляда для ЗСУ, безліч гуманітарних ініціативів, які об’єднали людей із різних куточків країни та навіть світу. Я теж стала частиною цього. Приєдналась до місцевих волонтерів, випікала випічку і допомагала плести сітки для наших воїнів, допомагала людям, які втратили свої домівки або змушені були переселитися. Це були моменти, коли я відчувала свою важливість, коли розуміла, що мої зусилля можуть змінити чиєсь життя. Але це був і період великої емоційної напруги.

Постійне відчуття небезпеки, страх за рідних, думки про те, чи завтра прокинусь і подякую Богу за мирну і тиху ніч.

Однак саме в ці моменти, коли ситуація здавалася безнадійною, я відвідувала ввечері церковний молебень за мир в Україні. Прогулянки з друзями, зустріч з людиною, навіть просте сидіння вдома, стало безцінним. Війна навчила мене жити тут і зараз, цінувати моменти спокою, не відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні.

Часом здається нам, що війна триває цілу вічність.

Але в цей час відкрився у мені великий патріотизм і віра в наш народ. Можливо, саме це і є найцінніший дар війни: стати справжнім патріотом і мати силу духу. Зараз, озираючись назад, я бачу свій щлях за ці тисячу днів війни, як шлях втрат і віру в перемогу. Війна забрала багато в українського народу: спокій, впевненість у майбутньому, спокійні ночі, плани на життя. Але вона дала мені новий досвід, розуміння важливості кожної хвилини та кожної людини поруч.

Тисячу днів війни я пройшла, зберігаючи в серці надію на мир і віру в те, що ми всі зможемо відбудувати нове, краще майбутнє.

Мій шлях – це шлях тисяч інших людей, які теж намагаються знайти своє місце в цьому новому світі. І хоча війна ще триває, я вірю, що вона зробила нас сильнішими, згуртованішими, здатними протистояти будь-яким викликам, що постануть перед нами.

Тисяча днів війни змінила нас усіх, але водночас вона навчила жити дальше. Це шлях не лише боротьби, а й усвідомлення власних можливостей і віру в нашу перемогу.