«Цілий рік мені снилися кошмари»

Олені з сім'єю довелося поїздити по Україні, перш ніж влаштуватися в Борисполі. Важка доля переселенців дала про себе знати – довелося починати все з нуля. Позбутися від важких спогадів, пов'язаних з поїздками на непідконтрольну територію, Олені так і не вдалося.

Влітку 2014 року ми виїхали з Донецька під Маріуполь, в селище Сартана. У тій місцевості всі селища знаходяться на пагорбах. І ми досить добре бачили, як бомбили приморське селище Широкине. І ми зрозуміли, що там залишатися небезпечно.

У 2014 році ми добре поблукали по країні. Спочатку були в Сартані, потім поїхали до Дніпропетровської області, в село. Хотіли там влаштуватися, але, на жаль, не вийшло. Потім мене викликали в Донецьк на роботу, сказали, що все нормально, школи відкривають. А мої рідні, мама, дочка і брат переїхали до Борисполя. Брату запропонували тут роботу. І ми розривалися, я в Донецьку, вони тут у Борисполі. Потім вже знайшли квартиру в оренду і влаштувалися в Борисполі.

Я дуже сумую за Донецьком. Для мене це рідне місто, дуже люблю й досі. Але розумію, що туди, швидше за все, вже не повернуся. Мама моя дуже хоче і сподівається на це, але я розумію, що навряд чи. Принаймні, найближчим часом точно ні.

Звичайно, нам було важко після переїзду. Живемо на орендованій квартирі, в цьому році нас попросили терміново з'їхати. І тому в терміновому порядку довелося цю квартиру викуповувати.

Були проблеми і в фінансовому плані. У перший час було важко роботу знайти. Я втратила чотири роки стажу, тому що повернутися відразу в школу не вийшло, довелося працювати абсолютно в іншій сфері, не в освіті.