меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
До всіх історій
Анжеліка Хотинська

«Це війна, яка починається кожен день…»

переглядів: 76

Хотинська Анжеліка, 16 років,

Волноваський ОЗЗСО I –III ст., м. Волноваха

Есе «Один день»

Моя війна… Це було так давно і водночас так нещодавно. Я зовсім ще дівчинка-третьокласниця, весела, щаслива, наївна.

Моя війна… Вона почалася у той день, коли мама забирала мене зі школи. Дорогою додому я бачу танки, які їдуть, розриваючи сіру асфальтну дорогу. Я щосили притискаюсь до мами, бо зовсім оглухла від гуркоту й шуму, але все одно стою та дивлюся, щоб пам’ятати. Війна гуркітлива, величезна, незбагненна.

Моя війна… Мама, яка біжить у лікарню з великим пакетом ліків, адже загинуло багато наших військових біля села Благодатне, поранених рятують у нашій міській лікарні. Війна нещадна, раптова, невідворотна.

Моя війна… Бомби, які летять над моїм містом із страшним виттям, але ні з чим не порівняти і ніколи не забути. Вони вибухають десь на околицях міст і сіл, десь у лісах, у полях, на людських городах. Війна жахлива, згубна, потужна.

Моя війна… Тато з втомленим обличчям, який кожен день приходить пізно з роботи. Він залізничник. І часто говорить, що теж тримає оборону, що захищає та зберігає сполучення із зовнішнім світом. Кожен день ремонтує залізничні шляхи, зруйновані снарядами й бомбами. Війна нищівна й ревуча.

Моя війна… Місяці життя без води в крані. Вороги розбили головний водогін, залишивши без водопостачання не тільки моє місто, а й десятки інших населених пунктів. Війна змусила людей пристосовуватися, навчитися бути терплячими та навіть стати ближче. Я не раз бачила, як хлопці на моїй вулиці носять відра з водою для бабусі, яка живе на четвертому поверсі. Війна спекотна, суха, солона.

Моя війна… Підвал у моєму будинку, там є все необхідне: деякі меблі, теплі речі, вода, ліки, продукти на випадок бомбардування. Війна темна, вогка, сліпа.

Моя війна… Синя валіза та маленька сумочка з документами й грошима, яка стоїть біля вхідних дверей на випадок евакуації. Вона стоїть там не один день, місяць, рік. Війна бентежна, стихійна, вимушена.

Моя війна… Величезна черга в приміщені поштового відділення, тут чоловіки, жінки з дітьми, люди похилого віку. Моя бабуся теж стоїть у черзі для того, щоб відправити посилку в місто Слов’янськ, як і всі ці люди. Теплі речі, ковдри, одяг, взуття, дитяче харчування – допомога моєї Волновахи зруйнованому Слов’янську. Війна розуміюча, що допомагає.

Моя війна… Мама, яка працює листоношею по супроводу, везе людям пенсію, листи, посилки в село Гранітне. Починається обстріл села, вона встигла сховатись у підвалі найближчого будинку. Уже вдома мама п’є заспокійливе, плаче, обіймаючи мене і тата, каже, що ми в неї найдорожчі. Війна бездушна, божевільна.

Моя війна… Це волонтери Червоного Хреста, зовсім молоді дівчата, які надають першу медичну допомогу, привозять ліки, потрібний одяг, будівельні матеріали. Вони допомагають у всіх куточках нашого району, навіть у найвіддаленіших. Війна благородна та милосердна.

Моя війна… Це улюблений всіма отець Геннадій, якого давно вже немає з нами. Його молитви за живих, панахиди за загиблими завжди підтримували людей мого міста, охороняли, давали відчуття бажаного захисту. Війна духовна, надійна, стійка.

Моя війна – це благодійний Фонд Ріната Ахметова. Сотні родин, тисячі українців переживають ці страшні часи завдяки продуктовим наборам та лікам. Також Фонд надає підтримку і лікування фізичних, психологічних травм військовим, але особливо зворушує серце допомога важкохворим дітям. Війна цілеспрямована, прямолінійна, ефективна.

Моя війна – наше улюблене місто Донецьк, яке зосталось у руках окупантів. Мої близькі родичі залишилися там. Сім років я не бачила свою любу тітку Марину. У такі моменти я відчуваю, як у часі губляться люди, обличчя, зв’язки, але не гине тільки надія на визволення українських міст та сіл, на возз’єднання родин. Війна нестерпна, болюча.

Моя війна починалася кожен день та закінчувалася ввечері. Ми рахували дні, тижні, місяці і думали дожити до того дня, коли закінчаться усі важкі часи.
На жаль, зараз війна продовжується, до сих пір деінде йдуть бої, але вже не чутно гулу і гуркоту. Військові так само захищають кордони моєї Волновахи та зберігають наші життя.

Це війна, яка починається кожен день…

Волноваха 2014 Текст Історії мирних діти обстріли безпека та життєзабезпечення діти Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
Facebook twitter
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій