Сліпченко Вероніка, 14 років,

м. Білозерське

Есе «День, коли для мене почалась війна»

Як ви думаєте, яким має бути день народження? Багато подарунків, яскраве, веселе свято, велика кількість вітань?

Однак мій шостий день народження став для мене початком війни. Я зараз ще згадую його з жахом.

2 серпня 2014 року. Вночі мої батьки поїхали забирати нашу прабабусю з Шахтарська, де на той час вже проходили воєнні дії.

Пам’ятаю, як прабабуся дзвонила мені, як вона плакала. У слухавку я чула віддалені постріли і гуркіт. Кожний постріл, що лунав у телефоні, змушував моє серце зупинятися, а подих прискорюватися. Мені було страшно за життя моєї тітки, прабабусі та всіх дорослих і дітей, які жили там.

Навіть не знаю, що могли відчувати вони у цей час. Розпач, безвихідь, бажання сховатися чи бігти кудись, щоб не чути тих страшних вибухів? А перед очима місто, в якому ти народився і виріс, палає вогнем, усюди дим, гуркіт і постріли.

О пів на першу ночі мої мама з татом виїхали з нашого рідного міста Білозерського до Шахтарська. Пам'ятаю, що прокинулась уранці, а батьків немає поруч. Я запитала бабусю, де вони, і вона мені все розповіла.

Удень ми подзвонили мамі, але на дзвінок ніхто не відповів. Мої емоції в той час не передати. Хоча я була ще маленька, проте все добре розуміла.

Бабуся нервувала та весь час дзвонила моїм батькам і родичам, а у відповідь тиша…

Ми увімкнули телевізор, там йшли екстрені новини. Телеведуча говорила про воєнні дії на Донбасі, про те, що підірвано міст у Горлівці, про велику кількість загиблих і поранених. Ми з бабусею обнялися, кожен мовчки думав і десь у глибині душі молився.

Вже ввечері, о двадцять першій хвилині на дев’яту біля нашого під’їзду зупинилась червона машина, це було авто мого батька. Ми з бабусею вибігли на вулицю і побачили живими і здоровими маму і тата, прабабусю і тітоньку. Я була дуже щасливою.

За розповіддю моєї мами, міст підірвали щойно вони проїхали через нього. А якби вони виїхали на декілька хвилин пізніше? Що би було, залишилася б сиротою?! І кожен день народження я б святкувала без них, згадуючи про те, що сталося?!

2 серпня 2014 року – день, коли для мене почалась війна.

День, сповнений сподівання та страху, сліз та безмежної радості, надії та суму. День, коли я вперше відчула можливість втрати.