«Швидше б закінчилася війна»

Ми ніколи не думали, що до нас прийде таке горе – війна. Жили, ні про що не думали. І робота була у всіх – завод працював. А зараз роботи мало, хто де працює.

Багато стресу. Моя мама отримала такий стрес від цієї війни, що переїхала, поступово згасла, затужила і пішла. 86 років було їй.

А сусіди жили, викладачі. Учителька виїхала. У неї чоловік на дорогу вийшов, снаряд влучив, убило. І в тому ж провулку одночасно двох чоловіків убило на початку війни, у 2014-2015 році, поруч жили.

Я першого чоловіка втратила. Так що я знаю, що це таке – втратити. 13 років вже вдова по старшим дітям. Він у мене шахтар був. У 35 років помер, а я з дітками залишилася в 33 роки вдовою. Інсульт у нього стався, тиск. У Донецьку тоді не встигли врятувати, швидко все сталося.

У нас дитина відстає в розвитку. У минулому році ми були на обстеженні в Києві. Потім в Слов’янськ їздили, комісія була – дали висновок, що в нього епілепсія і відстає в розвитку. Він у нас до ладу не розмовляє, просто на звуки реагує, у своєму світі. Може, це і добре, не знаю. А епілепсія... він втрачає свідомість через добу, через дві. Під час застуди ми взагалі можемо мало не кожної години непритомніти.

Слава Богу, завдяки лікам, хоч трішечки йому полегшення. Шкода дуже його. Ми були в реабілітаційному центрі в Мар’їнці, нам показали, як треба масажувати голову, ручки, щоб він займався, іграшки різні давати, щоб моторику розвивати. Спілкуємося з ним, гуляти виходимо.

Дві тисячі на дитину платять по інвалідності, хоч щось. Дітки старші отримують в училищі стипендію. Намагаємося виживати. Рінат Ахметов, дай Бог здоров’я, допомагає нам продуктами. Церква речами допомагає. Ми в палісаднику трошки розсади насадили.