«Було жахливо під обстрілом бігти в підвал з маленьким онуком»

Як починалося? По вулиці пішли БТРи. Це було моторошно. Солдати в масках сидять, посміхаються, по вулицях роз'їжджають. Вночі стрільбище. Чула тільки стукіт серця у себе в грудях і в підвал бігли з онуком, у сина тільки народилася дитина. І як ми в підвал бігли... це було жахливо. Снаряди летять, вертольоти гудять. Страшно навіть згадувати. Все летіло, горіло, все червоне. Ну дуже страшно!

Першим нам став допомагати Фонд Ріната Ахметова, спасибі велике йому. Це було дуже добре, дуже люди йому вдячні. Потім пішли то німецька, то норвезька допомога.

Нерви, вік, ось і чіпляються болячки. У мене жовч пішла по всьому тілу, тому що хворобою Боткіна перехворіла в 52 роки. Тепер весь час на ліках.

І зараз чутно, як стріляють.

Мріємо, щоб швидше закінчилася війна і був мир. По Луганську скучили дуже, він тут близько, а до Сєвєродонецька їхати далеко. Хочеться миру, щоб тільки мирно, а не війною все вирішилося.