«Було настільки страшно, що я втрачала свідомість і падала»

Ми знаходимося в «сірій зоні». У мене четверо дітей, є онуки і правнуки. Я приїхала сюди в 17 років з Полтави, відтоді проживаю тут.

Проблеми з водою є досі. Слава Богу, що чоловік може сісти на мотоцикл і привезти води. У нас упорядкований будинок, є водопровід, ванна, ми поставили батареї. Але у нас немає води, важкувато.

Дуже велику роль для нас грала гуманітарна допомога від Фонду Ріната Ахметова. Ми були дуже задоволені і вдячні, дай Бог здоров'я йому і всім його співробітникам. Від інших організацій ми отримували побутову хімію. Приходили повідомлення - і ми забирали все в магазині.

Моїх батьків викрали в Німеччину, де я і народилася в 1945 році. З великими труднощами мама привезла мене з Німеччини. Тато додому так і не повернувся, він там загинув. Можна сказати, що у своєму житті я пережила дві війни. Але ту війну я не пам'ятаю, а цю перенесла дуже важко.

У 1952 році ми переїхали на Далекий Схід і прожили там п'ять років. Але мама настільки любила Україну, що молила батька, свого другого чоловіка, повернутися до Полтави.