Градович Єлизавета, 15 років, Курахівський опорний ЗЗСО № 5

Для мене війна багато на що вплинула. Якщо я не помиляюсь, це був другий клас. Тоді у моєму класі було майже 40 учнів, але потім багато дітей повиїжджало. Тоді нас водили у бомбосховище для інструктажів.

А бувало і таке, що ти сидиш на уроці, а вдалині чуєш вибухи. Це було страшно.

Але на той час ми не розуміли, що все серйозно, навіть інколи жартували. Зараз я розумію, що це було зайвим.

На той час у кожному під’їзді був план евакуації та найближчі бомбосховища (ці плани є досі). Після школи мене забирала мама, і ми йшли на її роботу; магазин знаходився біля траси, і по цій трасі часто їздила військова техніка. Це було дуже гучно.

Нам у школі роздавали блокноти з правилами, якщо ти знайшов снаряд чи міну.

Також нам це розповідала наша вчителька на уроках. Був навіть такий випадок, що у будинок, в якому жили люди, впав двигун – і ледь не половина людей тоді повиїжджало з міста.

На даний момент війна йде вже 7 років, 4 місяці і 30 днів (на дату написання цієї розповіді).

Коли почалась війна, я дуже хотіла брата чи сестру, але мої батьки казали, що молодша дитина з’явиться, коли закінчиться війна.

Сьогодні моєму молодшому брату майже шість років. І зараз я розумію, що його могло взагалі не бути, бо на початку війни на Донбасі народжуваність дуже впала.

Люди боялися народжувати дітей, бо було незрозуміло, що буде завтра.

Ця війна дуже вплинула на всіх нас і в поганому, і у гарному сенсі, але більше у поганому. Бо у багатьох дітей, які були в епіцентрі війни, психіка зламана та покалічена. Багато дітей загинуло, а ще більше залишилося без батьків або лише з одним з них. Війна – це страшно.

Зараз я часто буваю у Мар’їнці або Красногорівці.

Ти їдеш і дивишся у вікно, майже усі будівлі в дірках від куль і снарядів.

Раніше Донецьк був епіцентром розваг та роботи для людей. Там був сучасний аеропорт, а зараз купа каміння. На даний момент до найближчого аеропорту майже 170 км. Я була у новому терміналі Донецького аеропорту ім. Прокоф’єва. Він був дуже сучасною і гарною спорудою. Я гадала, що у майбутньому я буду подорожувати по світу, але на жаль, зараз цей аеропорт зруйновано.

Раніше у Донецьку був цирк. А зараз…

Ця війна навчила мене цінувати кожну хвилину свого життя.

Люди, які не були у такому становищі, не цінують його на превеликий жаль. За ці сім років люди у формі стали звичним явищем для мене. Кожного разу, коли ми з родиною їдемо в інше місто, до кожної військової машини ми проявляємо повагу, бо завдяки цім людям зараз ми живемо у тиші. Вони захищають нас від наступу, і я вірю, якщо наступ почнеться, то вони дадуть відсіч.

За весь час війни загинуло чи було поранено приблизно 44 тисячі українців. У тому числі є  мирні люди, які хотіли просто жити. А є люди, які захищали свою Батьківщину, вони намагалися зробити краще своїм сім’ям та просто іншим громадянам України. Вічна їм пам'ять. Цінуйте та пишайтеся своєю Батьківщиною!

Слава Україні!

Героям слава!