Перший день війни запам’ятався страхом і панікою. Моя сестра живе в Сумській області, на кордоні з Росією - їх відразу бомбили. Дочка в Дніпрі - їх також вранці бомбили. 24 лютого була страшна паніка, люди не знали, куди бігти і що робити далі. Магазини працювали. Черги були, звісно, але продукти були.

Була ракетна атака на Павлоград в ніч на 1 травня - нам розбомбили підстанцію і ми сиділи тиждень без світла. 

Був вибух страшної сили – на балконі і в кімнатах вилетіли вікна.

Я не виїжджала, діти всі працюють - ніхто нікуди не поїхав. Племінниця з Сумської області виїхала в Литву, а так - всі на місцях.

Я оптиміст по життю і стараюсь тримати себе в руках. У мене немає ніяких прогнозів. Тільки надіємося, що виживемо.