Жительці села Ніжиловичі Тетяні Стадник про війну повідомила її кума. Людям наказали тримати при собі тривожні валізки та документи. На подвір'я Тетяни російські «гради» прилітали двічі – один впав біля дому, другий – в городі. «В'язала внукам носочки. Я – мухою під стіл! Вилетіли вікна двері, все в склі», – згадує жінка. Чоловік Тетяни також дивом вцілів.

Снаряд, що впав у городі, подружжя зберегло як артефакт: «Він у мене і досі. Як, хто у гості приїжджає, то ми показуємо те відро з залишками снаряда». ʼ

Тетяна зізнається, що зараз сильніше відчуває страх: «Я особисто бачила, як ракети летіли на «Охматдит»… Зараз страшно, аж серце вилітає з середини».

Жінка долучилася до сільського волонтерського осередку. Вона вже пенсіонерка й весь свій вільний час присвячує допомозі ЗСУ. Плете маскувальні сітки, шиє теплі рукавички, в’яже килимки, пече смаколики. З ранку до обіду працює в волонтерської майстерні, потім ще вдома щось в’яже та  плете. Тетяна каже: «Там нашим хлопцям у 100 раз гірше. Як їм не допомогти!».