Уже 10 місяців українські біженці живуть поза межами України. За статистикою ООН, кількість українських біженців у Європі сягнула майже 8 мільйонів, майже 5 мільйонів з них досі залишаються за межами України. Після кількох місяців адаптації та пошуку роботи і житла, українці організовують ініціативи на підтримку України. Одна з них – виготовлення окопних свічок у Празі. Матеріал Радіо Свобода.
«Коли я сміюсь, в мене щоки закривають очі, а сміюсь я, коли бачу, що ви мене фотографуєте», – каже Ірина Томич і швидко засовує картон у жестяну банку, ховаючи погляд. Ірина Томич – ініціаторка ідеї з виготовлення окопних свічок у Празі для українських військових.
Утримати увагу Ірини складно – вона бігає між усіма процесами, відповідає на часті дзвінки та зустрічає людей, які привозять матеріали. Ось у великі скляні двери простору завалюються три чоловіки з великими жовтими мішками, які ледь втискають у прохід, – Ірина одразу мчить до них, вітається, заглядає у мішки і дякує. Чоловіки привезли картон і за хвилину вже вийшли.
Ірина Томич
Ми у просторі, де чеським дітям проводять різні майстер-класи. Тут обережно складені настільні ігри та розкидані мішки для сидіння. Поряд з яскравими картинами стоять коробки та ящики – туди волонтер(к)и складають готові окопні свічки.
Посеред кімнати – довгий стіл, засипаний порожніми бляшанками, над якими схилилися шість жінок: швидкими рухами вони переставляють бляшанки, наповнюють їх картоном, формують ґніт та складають у коробки, аби далі заливати їх воском.
10 січня українські волонтери у Празі вперше зустрілися в цьому просторі на Norska 16. До цього вся робота відбувалося вдома у Ірини.
За всім процесом слідкує ініціаторка ідеї Ірина Томич, яка також долучається до виготовлення свічки
«Я – просто мама в декреті, жодної організації зареєстрованої у нас немає. Спочатку вирішила сама робити свічки, потім створила групу у фейсбуці «Окопні свічки в Чехії», і люди почали приєднуватися», – розповідає Ірина.
З моменту створення групи телефон Ірини не стихає; наше інтерв’ю також перебиває телефонний дзвінок – люди питають, як долучитися та куди приносити допомогу для військових.
Волонтерам допомагають різні ініціативи та звичайні люди матеріалами
Ірина організувала першу зустріч місяць тому – тоді вона та її знайома зібралися на квартирі, аби протестувати, як робити окопні свічки. Усе ж почалося із повідомлення одногрупниці.
«Моя одногрупниця у Вінниці займається виготовленням свічок, але опублікувала пост, що надалі не може це робити через те, що немає воску та світла. Я їй написала, що можу надіслати віск, а вона відповіла: «Так роби сама». Я задумалась, адже ніколи нічим подібним не займалась», – каже Ірина, не відволікаючись від процесу.
З кожним днем знайомі Ірина почали дізнаватися, чим вона займається, і вирішили допомагати матеріалами: хтось приносив картон, хтось – залишки воску, а дехто почав долучатися до процесу. Так, за місяць квартира Ірини перетворилася на склад – тоді вона зрозуміла, що потрібно шукати приміщення.
Волонтери орендують приміщення та мають можливість збиратися разом кожного вівторка
«З приміщенням нам допомогла одна із волонтерок – тепер щовівторка ми можемо збиратися на Norska 16 і виготовляти свічки. Ми оплачуємо лише комунальні послуги, але не можемо тут бути постійно – тут проводять гуртки для дітей», – ділиться ініціаторка ідеї. Через це логістика Ірини все одно закінчується у неї вдома – всі матеріали та готові свічки ініціаторка зберігає на лоджії.
Допомагають також церкви – передають волонтерам віск. Ірина також купує віск – пальмовий: екологічний, не шкідливий, не коптить та не чадить, а тому його можна використовувати в бліндажі. Усе інше – від людей, навіть якщо це не потрібно для виготовлення свічок: приносять печиво, цукор, макарони – усе, щоб відправити військовим на фронт. Волонтер(к)и, у свою чергу, домовилися з перевізниками – ті безкоштовно доставляють пакунки в Україну, де їх забирають інші волонтери та везуть на схід.
Приміщення, в якому волонтери раніше виготовляли свічки
Коли питаю у військових, що їм потрібно, кажуть лише одне: обігрів. Але ми все одно намагаємося відправити все, що маємо, – їжу та фінанси.
За день волонтери виготовляють близько 1000 свічок; рахую – сьогодні їх працює 10 дорослих людей та 8-річна дівчинка. Вона прийшла разом із мамою Наталею Курчій.
«Просто хочеться допомогти, тому ми тут. Беру і доньку, бо ми пояснюємо і говоримо з нею про війну. Це покоління все чудово бачить і розуміє», – розповідає Наталія.
Донька Наталії також долучається до процесу – обклеює бляшанки прапором. Робота є для всіх – який з процесів вільний, тим і можна займатися. Наприклад, Павліна Житнюк, українка, яка 10 років мешкає в Чехії, сьогодні відповідає за плавлення воску.
«Спочатку скидали гроші, а тепер долучаюсь до процесу особисто.Причина проста – хотіла бути корисною. А це можливість допомогти, навіть якщо я не вдома», – каже Павліна.
Павліна Житнюк
За всім процесом слідкує Ірина: спершу – збір матеріалів: далі – підготовка свічок та заливання їх воском. Після того, як свічки застигнуть, їх заливають ще раз – аби не було дірок. Після того складають у коробки та передають по маршруту далі.
Я на телефоні 24\7 – розказую одну і ту ж саму історію всім, розповідаю, хто ми. І багато людей довіряє мені, хоч ніхто і не знає мене.
Вона живе в Чехії вже п’ять років. 24 лютого її розбудив телефонний дзвінок від мами, яка сказала, що їх бомблять (родина Ірини живе на Вінниччині біля військової бази). «І все – сльози, істерика, нерозуміння, що це таке, телевізор. Березень я не пам’ятаю – це були лише новини і шок. Ніхто не знав, що робити і як допомогти», – каже Ірина.
У виготовленні свічок беруть участь різні люди: як біженці з України, так і українська діаспора
Попри те, що Ірина живе в Чехії, війна також на неї впливає. Окрім того, що її родичі в України, з Норвегії також повернувся брат та пішов захищати країну. Ірина каже, що будь-яка біда в Україні – це спільна біда для всіх українців, де б вони не перебували.
«Деколи мене питають, чи ми готуємо свічки лише знайомим, я кажу: «Ні, тут немає чужих», – завершує Ірина.
Copyright (c)2022 RFE/RL, Inc. Used with the permission of Radio Free Europe/Radio Liberty, 1201 Connecticut Ave NW, Ste 400, Washington DC 20036.
.png "«Досі хліб привозять двічі на тиждень»")
%20%E2%80%93%20%D0%BA%D0%BE%D0%BF%D1%96%D1%8F.png "«Дитина сильно злякалася, і ми поїхали»")
