Мені 38 років. Я проживала в місті Бахмут, там нас війна і застала зранку. Все почалося з вибухів, із дзвінків наших родичів, які перебували в Харкові.

Коли до нас по військовій частині прилетіла ракета, ми зрозуміли, що буде дуже небезпечно, і вже всі масово почали виїжджати з міста.

Ми виїжджали власним транспортом, з друзями - декількома машинами. Були великі пробки на блокпостах, ну це більше вже коли ми під’їжджали до Дніпра. Зараз ми в Черкаській області.

Найбільше вразила смерть знайомих і руйнування дуже великі в нашому місті. Ми розуміємо, наскільки буде важко все відновлювати. Це буде дуже довго, і я не знаю, як це буде відбуватися, якщо чесно.

Мені головне - щоб дитина була здорова. Щоб була нормальна робота, не було більше ніколи повітряних тривог. Але все це - після закінчення війни, тому що зараз будувати плани дуже важко.