Мені 58 років, війна застала мене в місті Лисичанську Луганської області. У 2014 році я нікуди не виїжджав. Я тоді працював на шахті, робота мені була життєво необхідна. Не вірилось до останнього моменту, що російські війська перейшли український кордон.

Більш за все я переживав за дітей, бо там же бойові дії і прильоти. Гарантії ж ніхто не дасть, куди воно прилетить.

Перестали виплачувати зарплату. Звичайно, були труднощі з грошима, але завдяки гуманітарці я не голодав. Я виїхав якраз перед самою Пасхою у село на Дніпропетровщині. 

Я думаю, все це не скоро закінчиться. Про мир мрію. Щоб не було війни, щоб я додому повернувся живі-здорові були діти і родичі.