Ми з чоловіком та дитиною зараз переселенці, живемо у Кураховому. До початку війни в нас було нормальне життя, ми працювали, вчилися. Коли у місті розпочалися бойові дії, ми вивезли дитину, потім приїхали самі. Обстріл продовжувався, і нам довелося сидіти в підвалі.
Ми із чоловіком втратили роботу. Нині у Красногорівці дуже важко жити. Питної води немає, є лише технічна. Опалення немає, люди змушені опалювати житло електричними приладами. До війни був газ, але вже сім років його нема. У Кураховому щодо цього легше, бо комунікації є.
Не можу сказати, що ми почуваємося в повній безпеці, адже війна не закінчилася. Хотів би забути пережиті обстріли, тоді було дуже страшно.
Мама залишалася в місті, їй доводилося цілодобово сидіти в підвалі, бо часто були тривалі обстріли. З міста ми виїжджали обхідними шляхами, бо весь час стріляли.
Ми отримували гуманітарну допомогу Фонду Ріната Ахметова, вона допомагала. У Красногорівці було пошкоджено дах нашого будинку та організація «Людина в біді» допомагала його перекривати. Вони змінили також вікна та двері. Нам допомагав і Червоний Хрест. Велика вдячність всім організаціям.
За ці роки ми змінили вже п'ять квартир. Перший клас дитина відучилася в Красногорівці, а в другий пішла вже тут. Мрію, щоб закінчилася війна і все налагодилося, щоб люди мали роботу.
