Я інвалід другої групи з дитинства, в мене поганий зір. Маю дитину віком 14 років. Ми переселенці зі Слов’янська. Їздили до Черкаської області, побули місяць - не дуже сподобалося, бо дитині навчатися змоги не було. Ми переїхали в місто Покровськ, а потім - в Дружківку.

Про початок війни дізналися з новин. Дуже страшно було. З їжею проблем не було, більше з опаленням. 

Зараз нам діватися нікуди. Домівки своєї немає.

Я записувалася на евакуацію. Труднощів в дорозі не було, виїхали спокійно. Ми не знали, куди нас привезуть, тому, на жаль, тварин не забрали.

Хочеться, щоб хоч у майбутньому тихо було, мирно, щоб дитина навчалася, щоб люди посміхалися, щоб домівки були цілі.