Я мешкаю в місті Лебедин Сумської області. Маю двох дітей з інвалідністю. Коли почалася війна, була з ними на реабілітації в Трускавці. Ми панікували. Змогли повернутися додому лише через місяць, коли від нашого міста відігнали російські війська. Проте в області ще тривали бої. 

Деякий час було важко дістати ліки, бо в аптеках майже нічого не залишалося. Воду й найнеобхідніші продукти мали. 

Діти хвилюються, коли чують сирени. Вони все розуміють, бояться, хоча й не застали вибухів. 

З деякими родичами перестали спілкуватися, бо їхня позиція відрізняється від нашої. З іншими, навпаки, зблизилися. Війна показала, хто є хто.