Кукушкіна Ірина, 15 років, ЗОШ I – III ступенів № 25, м. Новодружеськ

Есе «Один день»

За всі ті страшні часи я пам’ятаю, що люди ховалися у погребі, у них не було світла, іноді навіть і їжі. Через те, що в магазинах закінчувалася їжа, доводилося їхати в інші міста. Люди їздили через зруйнований міст, коли над головами літали снаряди, літаки й гвинтокрили. По вулицях ходили озброєні військові.

Нам доводилося варити їжу на вулиці. Було страшно сидіти в погребі, бо на вулиці було чутно постріли. Дітей навіть до школи не відпускали, бо батьки дуже боялися за своїх дітей.

Ця війна була, як страшний сон про неї ніхто не забуде, про неї будуть пам’ятати усі!

Я мрію, щоб війна якнайшвидше закінчилась, і було тихе та мирне життя.